Пресс-центрНовостиЦього року в Україні відзначають 1025 років н...
Новости

26.03.2024, 14:15

Уряд ухвалив важливі зміни щодо виплат переселенцям

Другие новости

13.03.2024, 11:35

Про онлайн курс « Декларуйся»

26.02.2024, 15:15

Тренінг на тему: TONE FROM THE TOP: ефективний антикорупційний менеджмент в організації

15.02.2024, 13:40

Саміт міст та регіонів при Раді Європи в місті Монс

07.02.2024, 15:10

Рада продовжила воєнний стан до 13 травня 2024 року

Цього року в Україні відзначають 1025 років народного самоврядування

18 января 2022 года, 11:45

Цього року в Україні відзначають 1025 років народного самоврядування. Відправною точкою вважається перша літописна згадка про проведення віча (загальні збори громадян міста) у Київській Русі.

Вперше термін «віче» зустрічається в «Повісті минулих літ» при описі подій, що відбувалися у 997 році в місті Білгороді, яке потерпало від печенізької облоги. Змучені голодом білгородці «створиша вече», де вирішили віддатися на милість переможцям. Далі в літописах згадуються народні зібрання в Новгороді (1016 рік), Києві (1068 рік) і багато інших.

В головних містах держав-земель за княжої доби вічові збори набрали характеру одного з верховних органів влади, який конкурував у своїх компетенціях із владою князя і боярської ради. Віче скликалося і в малих містах («передмістях»), але обмежувалося розглядом справ місцевого управління. Громадяни «передмість» мали також право брати участь у вічі «старшого міста».

Віче почало відігравати помітну роль з ослабленням князівської влади в період феодальної роздрібненості (друга половина XI—XII століття). Інколи на ньому обирали князів.

З економічним та політичним піднесенням великих міст і посиленням ролі купців, ремісників зростало й значення вічових зборів. Віче збиралося на княжому чи церковному подвір'ї або на торговищі. Регулярних вічових зборів не було, їх скликали, на випадок потреби князь, хтось із бояр або ініціатива виходила з народу. У вічі за давньою традицією могли брати участь глави всіх вільних міських родин. Керував князь або єпископ (у Києві — митрополит), іноді — тисяцький.

Правильного порядку дебатів і прийняття постанов віче не знало. Рішення приймали без голосування, шляхом схвалення тієї чи іншої пропозиції криком. В принципі ухвали приймалися одноголосно, фактично справи вирішувала позиція більшості присутніх.

Компетенції віча не були точно визначені, однак деякі були постійними його прерогативами — справа війни і миру, зокрема, народне рушення, деякі справи зовнішньої політики, покликання князя на престол (якщо він не посідав його порядком спадщини чи внаслідок завоювання); укладання договору («ряду») з князем. В писемних пам’ятках віче  постає перед нами також як розпорядник держаних фінансових ресурсів і земельних  фондів, воно тримало під своїм контролем укладення міжнародних договорів. Іноді віче домагалося зміни княжих урядовців, часом віче ставало судовим органом, головним чином для політичних правопорушень. Рішення віча «старшого» міста було обов'язковим для цілої землі.

На відміну від північних князівств, де князі узурпували всю владу, в Україні віче зберігало рівнорядну роль до інших органів. Тільки в Галицькому князівстві воно поступилося перед боярською радою. Вічові збори як орган державної влади занепали під час переходу українських земель під владу Великого князівства Литовського і Польщі. Роль віча за литовсько-польської доби виконували соймики. В XVI–XVIII століттях існували віча копних судів.

Своїм правним характером віче було органом прямого народоправства, аналогічним до народних зібрань у давніх грецьких містах і в середньовічних містах Західної Європи.

 

Пресслужба