Пресс-центрНовости"Донецька область у подіях та особах": Історі...
Новости

26.03.2024, 14:15

Уряд ухвалив важливі зміни щодо виплат переселенцям

Другие новости

13.03.2024, 11:35

Про онлайн курс « Декларуйся»

26.02.2024, 15:15

Тренінг на тему: TONE FROM THE TOP: ефективний антикорупційний менеджмент в організації

15.02.2024, 13:40

Саміт міст та регіонів при Раді Європи в місті Монс

07.02.2024, 15:10

Рада продовжила воєнний стан до 13 травня 2024 року

"Донецька область у подіях та особах": Історія міста Покровськ

07 мая 2018 года, 14:15

Сьогоднішній Покровськ, із своєю багаторічною історією, це велике промислове місто. Розташований у західній частині Донецької області, він являється важливим залізничним вузлом, тому його називають «західними воротами Донбасу».

За офіційною версією історія міста розпочинається у 1875 році, коли у Гришинської сільської общини було куплено ділянку землі для будівництва залізничної станції, яку назвали  по найближчому селу (9 верст) – Гришине. Першими мешканцями нашого міста стали  робітники, що будували залізницю, безземельні селяни із сусідніх сіл,  вихідці з  північних губерній України та Центральної Росії. Щорічно на сезонні роботи прибувало 2-4 тис. селян.

В 1881 році на станції Гришине було введено в дію перше підприємство - паровозне депо, яке було одним з найважливіших на залізниці.  Двоповерхову будівлю вокзалу було зведено в 1883 році з червоної цегли за бельгійським проектом.  На той час вокзал був найкрупнішим на залізниці.

2.jpg

Також на станції Гришине в числі однієї із перших на Єкатерининській залізниці було відкрито школу. Спочатку вона була однокласною, потім двокласною.  А в 1902 году було відкрито ремісне залізничне училище, яке готувало слюсарів та токарів для майстерень депо. В 1896 році на кошти Управління Єкатерининській залізниці було збудовано Свято-Миколаївську церкву.

На початку ХХ століття  видобуток вугілля  привернув увагу підприємців. Так, у 1903 році відкрився Західно-Донецький рудник, який належав анонімному акціонерному товариству, розташованому в Петербурзі.  В 1911 році   почала діяти   шахта №1, через рік – ще декілька.  Ці шахти отримали назву  Новоекономічний  рудник. В  1916 році перше вугілля дав Гродівський рудник. Останньою дореволюційною шахтою на території Красноармійського району була  шахта 3/3 біс, заснована в 1917 році.

В кінці XIX – початку XX століття на станції діяло 3 парових млина, олійниця, миловарний та цегляний заводи, слюсарно-токарні майстерні. На початку ХХ ст. тут проживало 2600 осіб.

 З 1904 по 1908 роки на станції Гришине жив та працював учителем співів в залізничній школі видатний український композитор Микола Леонтович. Також  Микола Дмитрович був регентом церковного хору. Під його керівництвом було створено  хор залізничників.

Революційні події 1917 року також залишили слід в історії нашого міста. Після жовтневої революції на станції були створені нові органи влади: Рада  робочих та селянських депутатів. Та вже 21 квітня 1918 року станція Гришине та Гришинський район зайняли австро-німецькі окупанти. Згодом наш район став перехрестям бойових дій. Тут перебували українські національні війська, війська генерала Краснова, Денікіна. Тільки на початку 1920 року територію Гришине було звільнено.

В 1921 році Гришине стало повітовим  центром Донецької губернії, а в 1923 році за новим адміністративним діленням – центром району.

Постановою Президії ВЦИК 20 липня 1934 року Гришине перейменували в Постишево.

Постановою Донецького обласного виконкому 4 березня 1938 року  Постишеве перейменували в Красноармійське.

В 30-ті роки проводилася реконструкція залізничних шляхів, яка була пов’язана з появою більш потужних паровозів серії «ФД».

3.jpg

Розвивалася і вугільна галузь. В 1931 році до Гришинського рудоуправління  входило 5 шахт: №1 «Центральна», №5/6 ім. Димитрова, №3/3 біс, №19/20 ім. Шевченко, №17/18. Найпотужнішою шахтою району була шахта ім. Димитрова, яка давала близько 1,1млн. тон вугілля. На шахтах тресту працювало більше10 тисяч осіб.

22 червня 1941 року ввійшов чорним днем в пам'ять нашого народу. Нацистські загарбники, без об’яви війни, напали на  СРСР, до складу якого на той час входила Україна.

З цієї миті війна ввійшла в кожний дім, в кожну родину. Все наступне життя було підпорядковане  законам військового часу. В перші дні добровольцями пішли на фронт 50 осіб. На підприємствах налагодили випуск військової продукції.

Ворог невпинно просувався територією країни. 21 жовтня 1941 року місто Красноармійське було окуповано. Під час окупації міста було встановлено жорсткий порядок. З’явилися нові органи влади: комендатура, біржа праці, поліція та інші. Було введено нові закони та правила.

На території Красноармійського було декілька таборів один – в районі динасового заводу та два в центрі, де від голоду, холоду, тортур та вбивства було знищено 14 341 осіб.

Кожний мешканець нашого міста очікував звільнення і наближав його як тільки міг. 11 лютого 1943 року  в місто  увірвалися 12-я, 14-я, 9-я танкова, 3-я мотострілецька и 7-я лижна бригади, захопивши багато полонених,  автомашин, вантажних вагонів. Та визволення було нетривалим. Оговтавшись, нацисти підтягнулись до міста і почали безперевні атаки. Сили були нерівними, танкісти билися до останньої каплі крові. 23 лютого 1943 року місто знову захопили і вчинили кроваву розправу. Розстрілювали всіх: від старих до немовлят.

В серпні 1943 року розпочалася наступальна операція по визволенню Донбасу, в результаті якої 8 вересня 1943 року було звільнено і наше місто. Першими в місто увірвалися танкісти, потім піхотинці, з повітря прикривали льотчики. Відступаючи,  загарбники перетворили місто в руїни.

 Після визволення Красноармійського району постало питання про відродження вугільних підприємств. Масштабна робота проводилася по відбудові залізниці та підприємств, пов’язаних із нею.

Більш інтенсивне відновлення розпочалося в 1945 році. Окрім головних промислових галузей Красноармійська відбудова відбувалася й на інших підприємствах: відновили роботу швейна фабрика, динасовий завод, райпромкомбінат, хлібозавод та ін.

30 грудня 1962 року місто Красноармійське перейменовано на Красноармійськ і віднесене до міст обласного підпорядкування.

На початку 1970-х років побудовані місцеві: молокозавод, м'ясокомбінат. Проведено технічне переозброєння залізничного вузла. 1970 року місто було газифіковане.

29 грудня 1990 року сталася визначна подія – була введена в дію шахта «Красноармійська-Західна №1». Одним із основних підприємств, що з’явилися в нашому місті за часів Незалежності, являється  Свято-Варваринська фабрика, яка була введена в  експлуатацію 20 березня 2009 року. Це підприємство є однією з найбільших вуглезбагачувальних фабрик в Україні.

1.jpg

У зв’язку з процесом декомунізації, який розпочався в Україні в 2015 році, від 12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України №1353-VIII Красноармійськ було перейменовано у Покровськ

Наше місто змінюється з кожним роком. З’являються нові об’єкти, підприємства, відбуваються визначні події. І кожен мешканець Покровська прикладає зусилля, аби зробити місто ще кращим.





За інформацією, наданою Покровською міською радою

Прес-служба